Автор 
У легендарній 40-й бригаді тактичної авіації з’явився новий боєць. 43-річний киянин Іван, фахівець у галузі ІТ, став частиною мобільної вогневої групи після того, як на самому початку повномасштабного вторгнення Росії загинув його племінник — відомий льотчик, Герой України В’ячеслав Єрко.
Історію Івана оприлюднили у 40-й бригаді, відомій під позивним «Привиди Києва». Саме тут служив його племінник. Саме тут Іван вирішив продовжити справу, яку вважає сімейною.
«Це була не емоція, це було покликання»
До війни Іван мав успішну кар’єру в ІТ-сфері — займався впровадженням технічних рішень у приватному бізнесі. Але новина про загибель В’ячеслава 24 лютого 2022 року перевернула його життя.
«Не одразу зрозумів, що цей день змінить все наше життя. Коли емоції вщухли, залишилася тільки одна думка: я маю продовжити його справу. Це була не емоція, а внутрішня потреба», — розповідає Іван.
Він не шукав легких шляхів — подався до тієї ж бригади, де служив В’ячеслав, і пройшов навчання. Завдяки точності, аналітичному мисленню й технологічним знанням його залучили до мобільної вогневої групи у ролі навідника-планшетиста. За час його служби підрозділ уже знищив близько двадцяти повітряних цілей ворога.
«Це тепер і моя війна»
Іван зізнається, що рішення піти на фронт було усвідомленим і остаточним. Він вважає: втратити близьку людину — це біль, який перетворює світогляд. Але біль має перетворюватися в дію, а не в апатію.
«Я не хотів просто жити далі спокійним життям і спостерігати, як ворог плюндрує нашу країну. Я захотів воювати замість племінника, продовжити його світлу справу захисту Батьківщини», — каже Іван.
Сьогодні він служить поруч із бойовими побратимами В’ячеслава — тими, хто знав його на війні й пройшов із ним перші бої за небо столиці. Для Івана це не просто бригада — це родина, де він відчуває моральну єдність із загиблим племінником.
«Не чекайте, поки біда торкнеться особисто вас»
Іван переконаний, що участь у боротьбі за свободу — не лише справа військових, а спільна відповідальність усіх українців. За його словами, найгірше — це залишатися осторонь, спостерігаючи здалеку, поки країна кровоточить.
«Кожен може допомогти. Не слід чекати, поки вас торкнеться біда. Долучайтеся до оборони зараз, поки ще є вибір. Бо завтра може бути пізно», — закликає він.
Його історія — ще одне свідчення того, як особистий біль перетворюється на силу. Силу, яка воює за майбутнє. Силу, яка не здається. Силу, яка тепер має ім’я — Іван. І позивний — «Привид Києва».
Коментарі