Столичний музей показує рідкісні мистецькі привітання з усієї Європи та Кавказу

У Меморіальному будинку Миколи Лисенка вперше за 120 років демонструють унікальні вітальні адреси, створені вручну українськими громадами з різних куточків Європи та Кавказу.

Виставка «Мистецтво вдячності» присвячена 35-річному ювілею творчості композитора, який святкували 1903 року. В експозиції представлені раніше невідомі музейні експонати — мистецьки оформлені привітання, що надходили Лисенку як з України, так і з-за її меж. Репортажі та поетичні присвяти можна знайти на шпальтах газет того часу. Обкладинки адрес прикрашені акварелями, орнаментами та портретами, серед авторів — Броніслав Гулевич, Гнат Яременко, Володимир Орловський, Микола Уваров і гуцульський різьбяр Юрій Шкрібляк.

Артефакти відображають глибоку пошану й поєднують мистецтво, пам’ять і культурну дипломатію, нагадуючи про те, що вдячність сама по собі може бути мистецтвом, що об’єднує покоління.

«Це справді унікальна виставка, — пояснюють у музеї. — Вперше ми витягли з фондової колекції ці вітальні адреси, які надсилали Миколі Лисенку до 35-річчя його творчої діяльності. Кожна адреса підписана 1903 роком, що свідчить про масштаб та синхронність святкувань, а також підтверджує широке визнання його музичного таланту».

Куратори підкреслюють, що відлік творчості Лисенка починається з 1868 року, коли він поклав на ноти «Заповіт» Тараса Шевченка. «Це був його перший твір, який започаткував шлях, що зробив його улюбленцем українців. Адреси не надсилали просто так — це був знак глибокої вдячності», — додають у музеї.

Географія привітань вражає: вони надходили з Києва, Львова, Чернівців, Станіслава, Тернополя, Коломиї, а також із Баку, Тифлісу, Кубані і Севастополя. Куратори зазначають, що навіть у Курську, де Лисенко виступав із хоровими колективами, йому надсилали привітання.

Всі експонати виконані вручну, без використання поліграфії. «Це хендмейд — адреси писані пером і фарбами, оформлені орнаментами, акварелями та портретами Тараса Шевченка, Івана Котляревського і самого Лисенка. Тут присутні елементи модерну, ар-нуво, історизму — художники розкажуть краще, але це справді мистецькі роботи», — пояснюють у музеї.

Також наголошується, що в умовах імперської цензури творчість Лисенка слугувала інструментом національного самоствердження. Він послідовно підтримував українську мову у музиці, освіті та публічному просторі, формуючи уявлення про українську ідентичність як повноцінну та світоглядно значущу. Його діяльність об’єднувала мистецтво і системну культурну роботу, закладаючи основу для майбутніх поколінь.

«Ми вирішили показати ці адреси саме зараз — коли постать Миколи Лисенка тимчасово зникла з публічного простору, а вона заслуговує уваги. Він перший вивів народну пісню на академічний рівень і інтегрував її в європейську музичну традицію. Це не просто творчий жест, а стратегічний внесок у розвиток української культури та боротьбу за самобутність», — підсумували у музеї.

За словами кураторів, виставка повертає ім’я Лисенка на культурну мапу Києва через місця, де він жив і творив. «Ми не лише згадуємо композитора, а актуалізуємо його спадщину у сучасному діалозі про українську культуру, її витоки та силу. Адреси — це точки пам’яті, що поєднують минуле з теперішнім, особисте з національним, мистецтво з громадянською позицією».