Автор 
У столиці відбулася пресконференція на тему «Про що мовчить жінка, яка чекає? Невизначена втрата». Це одна з найболючіших і найскладніших травм, яку переживають жінки, що очікують повернення близьких, які зникли безвісти або перебувають у полоні. Під час заходу обговорювалися труднощі, емоційні стани та шляхи надання допомоги.
«Майже два роки тому ми запустили проєкт GIDNA у напрямку Невизначена втрата. Жінкам потрібна не лише соціальна та економічна підтримка, а й психологічна. Це стало новою сторінкою у нашій роботі», — зазначає Олена Ніколаєнко, президентка FFU в США.
Невизначена втрата супроводжується відчуттям безсилля, відчаю та постійними емоційними гойдалками між зневірою та надією. За словами керівниці проєкту Анни Грубої, початково допомогу отримали доньки, матері та сестри захисників Азовсталі — 14 жінок. Згодом програма розширилася на всіх охочих і передбачає 16 безоплатних онлайн-занять із психологами та можливість групової підтримки за потреби.
Протягом минулого року спеціалісти проєкту провели 180 терапевтичних сесій, а у перші дев’ять місяців 2025 року вже відбулося 550 консультацій. Психологи працюють під супервізією ізраїльської колеги Рут Дорум, постійно підвищуючи кваліфікацію у сфері роботи з травмою.
Головний меседж конференції: жінки не мають залишатися зі своїм болем наодинці. Звернення до психолога — це прояв турботи про себе і спосіб відновити внутрішні ресурси для подальшого очікування.
«У нашому суспільстві існує стигма: “Мені ніхто не допоможе, я пройду через це сама”. Але коли жінки приходять до нас, ми бачимо, що багато чого потребує опрацювання. Найперший етап роботи — стабілізація стану, нормалізація емоцій та відбудова внутрішніх опор», — розповідає психологиня Наталія Присяжнюк.
Жінкам доводиться ніби починати життя спочатку. Проєкт GIDNA допомагає знаходити опори на цьому шляху, оскільки невизначена втрата — це як відкрита рана, яка постійно болить. Часто такі жінки ізолюються, втрачають інтерес до всього та перебувають у постійній напрузі.
До обговорення приєдналися представниці ГО “Жінки Роду” та Об’єднання родин Захисників територіальної оборони ЗСУ “Жінки ТРО” — Олена Скитюк та Ірина Маришкіна, які поділилися особистим досвідом переживання невизначеної втрати. Олена, мати зниклого військовослужбовця, наголосила: «Ми живемо між надією і болем, між тишею телефону та вірою, що завтра буде звістка. Людська і психологічна підтримка надзвичайно важлива».
Ірина додала, що психологічна підтримка допомагає жінкам залишатися сильними для тих, кого вони чекають: «Якщо жінка сама розпадається на частини, вона не зможе підтримати свого чоловіка після повернення з полону. Це шлях у нікуди».
Особливу увагу приділили проєкту «Твої листи» Сергія Коршикова, актора та військовослужбовця Сил ТРО ЗСУ. Жінки пишуть листи своїм близьким, а актори театру оживляють їх на сцені. Ця ініціатива має терапевтичну цінність, допомагаючи відчути підтримку та зв’язок, навіть коли близькі перебувають далеко або в полоні.
«Ми чули рекомендації психологів писати листи, коли нема з ким поговорити, і це справді допомагає», — каже Сергій. Олексій Дмитрашківський, полковник та начальник відділу комунікацій командування ТРО ЗСУ, додав: «Листи дають можливість відчути, що є тил, що є люди, які чекають, люблять та вірять».
Акторка Інна Мірошниченко, яка озвучувала листи, зазначає: «Акторство — це емпатія. Коли ми читаємо листи, ми переживаємо емоції разом з авторами. Страшніше невизначеності нічого немає».
Анна Грубая підкреслює, що терапевтичний лист допомагає проживати емоції та ставити невисловлені питання, але справжнє зцілення відбувається лише в контакті з живою людиною, тому психотерапія є надзвичайно важливою.
Коментарі